З 1925 року переселення євреїв почало мати організований характер. Загалом до Південної України переїхало 6000 єврейських сімей, у степовий Крим – близько 2000. Особливо інтенсивно цей процес йшов у 1928-32 роках, коли активне згортання НЕПу залишило десятки тисяч людей без засобів для існування.
Хоча Південна Україна прийняла більше переселенців, символом цієї епохи залишився Крим, який затьмарив інші єврейські аграрні проєкти 1920-х років. Багато в чому це було пов’язано з пафосом освоєння цілини – оранням посушливих та засолених земель, які вважалися малопридатними для життя та землеробства.

Тракторна колона виїжджає на жовтневу демонстрацію у селищі Фрайдорф. Євпаторійський район,
Крим,1926 р.

Побут переселенців у Криму був дуже важкий: спочатку більшість із них жили у наметах та землянках, у жахливих санітарно-гігієнічних умовах.
І все-таки, незважаючи на величезні труднощі, переселення на південну Україну та Крим протікало в цілому успішно і продовжувало викликати ентузіазм. Згодом побут налагоджувався, господарства недавніх городян (як переселенські, так і створені поряд з колишніми містечками) зі збиткових ставали прибутковими. Основною проблемою для посушливого степового Криму була вода, але й це питання поступово вирішувалося завдяки бурінню артезіанських свердловин.

Будівництво артезіанської криниці. Джанкойський район, Крим, 1926 р.
З 1926 по 1928 р. ОРТ спільно з Агро Джойнт і ЕКО профінансували спорудження 100 артезіанських свердловин і 800 шахтних колодязів.

Обід у єврейській сільськогосподарській колонії в Україні. 1926 р.

Основною господарською діяльністю єврейського населення Нижнього Подніпров’я та Криму став обробіток зернових культур. Поряд із зерном, у Криму вирощували виноград, а у переселенських господарствах Одеської області – овочі. У єврейських поселеннях Євпаторійського району розвивалося тваринництво, що дозволяло забезпечувати кримські курорти молочними продуктами.

Група підлітків, що працюють у місті. Навчальне місто
Будинки єврейської робітничої молоді (колишній Клуб юнацтва ОРТ).
Одеса, Україна. 1920-ті роки.

Єврейські колонії у Криму та Україні отримали відповідну політичну та культурну підтримку. Було створено п’ять національних районів, низку єврейських середніх спеціальних навчальних закладів та технікумів, власні газети. У Сімферополі працював Єврейський міжколгоспний театр.

Молодий скрипаль. Середина 1920-х років.

Радянський уряд виділяв новоствореним єврейським господарствам землі. Засобами освоєння, технікою і добривами, євреїв-переселенців постачали, переважно, зарубіжні організації. На іноземних спонсорів припадало приблизно 70 % коштів, радянський уряд – близько 20 %, і лише 10 % становили кошти самих переселенців. У фінансуванні поселенської діяльності брали участь ОРТ, ЄКС (Єврейське колоніальне суспільство), Джойнт, а згодом і спеціально створені прокомуністичні єврейські організації.

Після революції лідери ОРТ, що знаходилися в імміграції, створили в Берліні нову організацію – Всесвітній Союз ОРТ. Структури ОРТ, що залишилися в радянській Росії, були «комунізовані» та перетворені на Всеросійський ОРТ. Це радянська громадська організація, яка формально була незалежною від берлінської штаб-квартири, кошти на свої програми отримувала, проте, від Всесвітнього ОРТ. У 1930-му році Всеросійський ОРТ було ліквідовано шляхом його злиття з іншою радянською громадською організацією – ОЗЕТ. Проте Всесвітній союз ОРТ продовжував активно працювати біля СРСР до 1938 р., коли відносини радянського уряду з усіма зарубіжними єврейськими організаціями було перервано.
Діячі ОРТ добре уявляли собі російську специфіку, та його політичні цілі – зміна соціального та професійного складу єврейського населення, створення національних автономії – багато в чому збігалися з інтересами радянської влади у «єврейському питанні». Організація надавала допомогу не так фінансами, як знаряддями праці та налагодженням професійно-технічної освіти. Зусилля ОРТ були спрямовані як на сільське господарство, так і у сферу промисловості.

Агітаційний плакат ОРТ-Фербанд, 1920-ті роки.

У 1928 році міжнародні єврейські організації, у тому числі Всесвітній Союз ОРТ, уклали з Комітетом із землеустрою трудящих євреїв (КОМЗЕТ) договори про співпрацю терміном на 10 років, на підставі яких перераховували кошти, постачали обладнання, техніку, насіннєвий матеріал тощо для єврейських поселень.

Проте «кримський проєкт» недовго відчував піднесення. Цілий комплекс господарських і політичних проблем почав недвозначно вказувати на наближення заходу сонця «червоного сіону» вже наприкінці 1920 років.
У 1929-му році колективізація, що розгорнулася, завдала поселенням непоправної шкоди, тому що багато нещодавно організованих господарств ще не встигли стати на ноги. Темпи колективізації в єврейських селах були набагато вищими, ніж у середньому по Білорусії та Україні. У «старих» колоніях пройшло масове розкуркулювання, в нових поселеннях були зруйновані тільки створені форми добровільної кооперації. Насильницьке вилучення зерна у нещодавно створених колгоспів призвело у 1931–33 роках до масового голоду (як і скрізь в Україні).
У той же час через світову економічну кризу різко скоротилася допомога Джойнта. Переселенці, ошукавшись у своїх сподіваннях, попрямували у великі міста, де у зв’язку з початком індустріалізації знову пожвавилася промисловість. Наприкінці 1930-х років чисельність єврейських селян в Україні порівняно з кінцем 1920-х впала у два з половиною рази.
Змінилася і соціальна політика у переселенському питанні. Спочатку до Криму направляли працездатну молодь. Однак п’ятирічка, що почалася, гостро вимагала робочої сили, і уряд зобов’язав КОМЗЕТ направляти єврейську молодь на підприємства. Тепер землеробські райони розглядалися як місця скупчення «зайвих» людей, безробітних представників найслабших соціальних верств.
Ще однією ознакою кризи у справі єврейської колонізації у Криму та Україні стала офіційна поява у 1928-му році біробіджанського проєкту.
До 1939 року переселення євреїв у Крим було припинено: за даними перепису їхня кількість не перевищувала 65 тисяч осіб. А поновлення цього процесу так і не відбулося. Після смерті Сталіна припинилися всілякі розмови на тему створення єврейської автономії в Криму.