У 1920-ті роки питання про національну автономію євреїв у СРСР виявилося одним із головних. Десятки тисяч євреїв із містечок колишньої межі осілості переселялися у землеробські колонії на південну Україну, до Криму, а пізніше – після 1928 року – і на Далекий Схід, у Біробіджан.
Колектив вдів за оранням своєї ділянки. Сільськогосподарська колонія Хлібодарівка, Маріупольський повіт, Україна. 1922 р.
Причин виникнення ідеї переселення євреїв у Крим було багато. Так, молода Радянська Росія, потрапивши в міжнародну ізоляцію, потребувала поліпшення відносин із Заходом, а також отримання кредитів на відновлення економіки. Створення для євреїв власної автономії — це добрий спосіб привернути увагу впливових європейських та американських фінансистів, більшість із яких були євреями.
З іншого боку, після згортання НЕПу та приватної торгівлі, багато євреїв Радянського Союзу опинилися в тяжкому становищі, і, щоб не допустити їхнього подальшого руйнування, виникла ідея працевлаштування євреїв у колгоспах і радгоспах, що створюються в Криму.
ОРТ брав активну участь на всіх етапах реалізації проєкту.
Затверджений 1926 року перспективний план земельного устрою КЄА (Кримської єврейської автономії) був розрахований період із 1927 по 1936 рік. За цей час переселенню підлягало близько 96 тисяч сімей – за приблизними підрахунками 250-300 тисяч осіб.
Набір тютюнової розсади з парника у сільськогосподарській
колонії “Якір” для пересадки на полі. Містечко Рашків, Подільський район, Україна. 1923 р.
Основним районом переселення спочатку стала Південна Україна (головним чином, Херсонський, Криворізький, Першотравневий та Запорізький округи), насамперед район «старих» колоній та дещо пізніше Степовий Крим. Поступово було створено сотні нових єврейських сіл, комун, радгоспів та згодом колгоспів. Автономії були представлені національними єврейськими сільрадами (160- в Україні, 29 – у Криму, 27 – у Білорусії), п’ятьма національними районами (трьома – на Південній Україні та двома – у степовому Криму) та єврейською автономною областю на Далекому Сході. Загалом єврейським колоністам (без урахування Біробіджану) було надано близько 500 тисяч гектарів орної землі.
У 1924 році для реалізації планів єврейської аграрної колонізації було створено дві спеціальні структури: одна – державна: Комітет із землеустрою трудящих євреїв (КОМЗЕТ), інша – формально громадська: Товариство земельного устрою трудящих євреїв (ОЗЕТ). КОМЗЕТ займався безпосередньо землевідведенням та переселенням, ОЗЕТ – мобілізацією громадської думки, пропагандою, збиранням коштів, організацією загальної та професійної освіти, культурного життя, медицини для переселенців, взаємодією з міжнародними єврейськими організаціями.
Першим етапом у створенні «нового» єврейського землеробства був стихійний перехід євреїв до землеробської праці. У період після закінчення Громадянської війни та до 1925 р., тобто до початку організованої підтримки владою єврейського землеробства, до селянської праці перейшли 45 000 євреїв.
Молотьба. Сільськогосподарська колонія “Фрайланд”, Одеський район, Україна. 1929 р.
Більшість новостворених господарств розташовувалися поруч із містечками, на колишній поміщицькій землі. Але вже в ці роки невеликі групи переселенців рушили до Нижнього Подніпров’я (район «старих» колоній) та на цілинні землі північного Криму.