Після Другої світової війни Палестина ще три роки залишалася під керівництвом британської влади, яка різко обмежила єврейську імміграцію в країну. Тим не менш, наперекір політичним перепонам і труднощам поселення в небагатій країні з недружніми сусідами, сюди звернулися багато тисяч біженців, сповнених рішучості почати нове життя далеко від пережитого в Європі жаху.
У 1946-му році, ще до проголошення держави Ізраїль, ОРТ заснував тут постачальницьку фірму для забезпечення новоприбулим обладнанням, яке допомогло б їм швидше стати на ноги.
У 1949-му році почалося здійснення першої в Ізраїлі програми ОРТ з навчання спеціальностям, необхідним молодій країні, що розвивається: за угодою з Міністерством оборони ОРТ організував професійне навчання демобілізованих солдатів та інвалідів війни.
Першим генеральним директором Ізраїльського ОРТ було призначено Якова Олейського, і організація стала швидко рости.
Почався новий розділ в історії ОРТ.
Яків Олейський (1901-1981)
Якову Олейському, уродженцю Ковно (Каунас, Литва), відведено особливе місце в історії ОРТ. Він був відданий ідеї праці в сільському господарстві заради майбутнього і самозабезпеченості єврейського народу. Яків Олейський очолював ОРТ у Литві з 1927 по 1941 рік, до того дня, коли німці зігнали всіх євреїв Каунаса в гетто. У 1942 році йому дозволили відкрити в гетто училище ОРТ із досить великою програмою ремісничої підготовки, але загальноосвітні дисципліни доводилося вивчати лише підпільно.
Якову Олейському вдалося вижити під час знищення гетто і в концтаборі Дахау.
Невичерпний оптимізм і мужність дозволили йому в 1945-му році відкрити класи ОРТ у щойно звільненому концтаборі Ландсберг та почати навчати врятованих від загибелі людей металообробці, ремонту автомашин, механіки та інших ремесел. Підхопивши його почин, ОРТ організував для вцілілих у Катастрофі таке навчання і в інших таборах.
Свій найбагатший досвід Яків Олейський привіз в Ерець-Ісраель, де став адміністратором, а потім директором Ізраїльського ОРТ, що зароджувалося.
Незважаючи на гостру нестачу коштів, організація під його керівництвом швидко зростала, закладаючи міцний фундамент національної системи професійної підготовки.
Визнанням його заслуг стало надання його імені училищу ОРТ на вулиці Пророків в Єрусалимі (Ізраїль).
Незвичайно швидке зростання мережі ОРТ в Ізраїлі було зумовлене нагальними потребами молодої держави. Виникнувши 1948-го року, вона відразу залучила величезну кількість іммігрантів, які мріяли про безпечне благополучне життя в єврейській країні.
Спочатку приїхали втікачі від жахів Катастрофи переміщені особи з Європи.
Потім прибули іммігранти з Марокко, Тунісу, Алжиру, Ємену, Сирії, Єгипту та Іраку – багатодітні єврейські сім’ї, які прагнули вибратися з бідності, на яку вони були приречені в мусульманських країнах.
Ізраїльський уряд звернувся до таких організацій, як ОРТ, за допомогою у розгортанні системи освіти та професійного навчання, яка була б придатна для іммігрантів із різних країн, носіїв несхожих культурних традицій. ОРТ був цілком готовий впоратися із цим завданням.
Перший генеральний директор Ізраїльського ОРТ Яків Олейський мав найбагатший досвід багаторічного керівництва Литовським ОРТ, а також неординарний досвід організації навчальних програм у Каунаському гетто і щойно звільнених концентраційних таборах. Він зумів творчо пристосувати навчальні програми ОРТ до потреб єврейських іммігрантів Ізраїлю.
Яків Олейський (другий праворуч) у школі ОРТ Сингаловський.
Другий ліворуч – Леві Ешкол, згодом – прем’єр-міністр Ізраїлю,
Тель-Авів, 1960 р.
Пані Елінор Рузвельт, дружина тодішнього президента США, у професійній школі ОРТ в Ізраїлі, 1952р.
У 1966-му році його наступником на посаді генерального директора став Джозеф Хармац, який продовжив курс на динамічне зростання організації, яка тепер уже міцно стала на ноги.
За 1960-і роки кількість учнів у школах та училищах Ізраїльського ОРТ подвоїлася, за 1970-і знову подвоїлася, тож за два десятиліття вона зросла вчетверо і перевищила 70 000 осіб.
Учні професійної школи Кфар-Авраамі (Ізраїль), 1959 р.