Стрімкі темпи промислового розвитку на ЄАО призводили до дефіциту кваліфікованих робітників і управлінців. Всесвітній союз ОРТ взяв на себе організацію переселення до ЄАО фахівців із промисловості та сільського господарства з Європи, де через передвоєнну економічну кризу та зростання антисемітських настроїв євреям було важко знайти роботу. У разі успішної реалізації цього проєкту виграли б усі: тисячі безробітних євреїв отримали б роботу за спеціальністю, а численні забудови Біробіджану отримали б кваліфіковані кадри, яких так потребували.
Не можна було скидати з рахунків нацистську загрозу. Війна, неминучість якої вже була очевидна, могла відразу перетворити все єврейське населення Європи на біженців, у зв’язку з чим старі територіалістські ідеї, близькі керівникам Всесвітнього Союзу ОРТ, знову набули актуальності.
На Біробіджанській швейній фабриці. До 1937 року
У зв’язку з новим переселенським проєктом 9 листопада 1935 року в КОМЗЕТ було надіслано лист за підписом Я. Цегельницького, що містив положення щодо участі Центрального правління (ЦП) Союзу ОРТ у переселенні трудящих євреїв з-за кордону на постійне місце проживання до Біробіджану.
Відповідно до цього документу планувалося відбирати кандидатів на переселення «з-поміж осіб, які закінчили ОРТівські профшколи, технікуми, зразкові майстерні, навчальні ферми в різних країнах – Польщі, Литві, Латвії та ін.»; приймати заяви через відділення Союзу ОРТ в Америці, Африці та країнах західної Європи про надання фінансової допомоги родичам, які бажали переселитися до Біробіджану, та своєчасно перераховувати на рахунок КОМЗЕТу по 200 американських доларів «за кожну сім’ю, що переселяється, або одинаку»; сприяти в оформленні документів для виїзду з відповідних країн та в’їзду до СРСР. Крім того, Всесвітній Союз ОРТ висловив готовність забезпечити кожного фахівця, що переселяється, «відповідним інструментарієм, а у разі потреби виділяти для цієї мети спеціальні засоби».
Євреї-переселенці з-за кордону на станції Тихонька. Біробіджанський район, початок 1930х
Ідея переселення до Біробіджану ставала все більш і більш популярною серед євреїв Східної Європи та Німеччини. Збереглося безліч листів, адресованих до паризької штаб-квартири Союзу ОРТ, – переважно, від колишніх підданих Російської імперії, що добре знали російську мову. Усі вони виявляли бажання переселитися до Біробіджану.
Займаючись переселенською кампанією, співробітники паризької штаб-квартири Союзу ОРТ працювали у тісній співпраці з Я. Цегельницьким, головним уповноваженим Всесвітнього Союзу ОРТ у Радянському Союзі, який постійно перебував у Москві. До нього надходили заяви від потенційних переселенців, а також листи від секретарів виконкому Всесвітнього ОРТ із проханнями поклопотатися перед радянськими компетентними органами про прискорення видачі віз тим чи іншим кандидатам із переселення. Слід зазначити, що переселення до ЄАО було під контролем НКВД. Саме ця організація відповідала за постійний приплив кваліфікованої робочої сили – у тому числі з-за кордону – на біробіджанські будови. Особливий відділ НКВД займався видачею віз майбутнім переселенцям: природно, особлива увага приділялася благонадійності кожного кандидата. Цей процес часом затягувався на кілька місяців, а то й років, протягом яких потенційні переселенці на нову Радянську Батьківщину перебували в повному невіданні щодо своєї майбутньої долі, а багато хто з них, охоплені ентузіазмом, подавши документи на переселення, поспішили спалити за собою всі мости.
Старший кондуктор стахановець Самуїл Гулуб, переселенець із Вінницької області.
Станція Ін, 1937 р. [Фото Х. Грінберга].
Хвиля сталінських репресій 1937 року, що торкнулася всього керівництва ЄАО і тисячі переселенців, спричинила припинення роботи всіх зарубіжних єврейських благодійних організацій біля СРСР. У результаті промисловість та сільське господарство Біробіджана виявилися кинутими напризволяще. За свідченням історика Д. Вайсермана, який багато років вивчав біробіджанські архіви, «з 1938 по 1940 р.р. ЄАО не отримала жодного автомобіля, верстата, будь-якого обладнання для промислових підприємств та організацій, жодного комбайна чи трактора для колгоспів та радгоспів».
У травні 1938 року закінчувався термін 10-річного договору про співробітництво між ЦП Світового союзу ОРТ і КОМЗЕТом, який представляв інтереси радянського уряду. ОРТ пропонував розглянути питання про продовження договору до 31 грудня 1940 року.
Лише через 10 місяців після подачі меморандуму Світовим ОРТ до Раднаркому було отримано офіційну жорстку відповідь, в якій говорилося, що договір продовжено не буде, тому що «Радянський Союз більше не потребує допомоги з-за кордону».
Я. Цегельницький поспішно почав готувати пропозиції щодо передачі роботи та майна ОРТ радянським громадським організаціям.
Однак безпосередньо розпочати згортання діяльності ОРТ Я. Цегельницький не встиг. У 1938 році він був заарештований, засуджений до 5 років ув’язнення та помер у виправничо-трудовому таборі в Унжлазі у 1942 році.
До кінця 1938 ОРТ призупинив свою діяльність на території Радянського Союзу, і відновив її лише в 1991 році.
Величезна робота, яку вів Всесвітній Союз ОРТ протягом 1920-30 років в СРСР, була перервана на довгі роки.