Починаючи з 1935 року левова частка зібраних Всесвітнім союзом ОРТ пожертвувань йшла на освоєння та розвиток Єврейської автономної області (ЄАО). Про те, що ОРТ братиме участь у індустріалізації Біробіджанського району, було оголошено на сторінках журналу «Трибуна» ще в середині 1928 року.
Щоправда, тоді ця заява була передчасною, оскільки плани масового переселення євреїв на Далекий Схід у членів ЦП Світового союзу ОРТ (як, втім, і керівників інших єврейських благодійних організацій) спочатку не викликали схвалення.
Тільки після 7 травня 1934 року, коли указом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Біробіджанський район Далекосхідного краю було перетворено на Єврейську автономну область (ЄАО), цей проєкт завоював популярність у зарубіжної єврейської громадськості. Складалося враження, що гасло «Єврейська земля, єврейська країна!» нарешті починає втілюватись у життя.
На самому початку січня 1934 року до Біробіджану була направлена спеціальна делегація у складі Я. Цегельницького (головний уповноважений Всесвітнього Союзу ОРТ у Радянському Союзі) та А. Вайнштейна від Спілки ОРТ та д-ра Д. Розена від Агро-Джойнта. Їм слід було оцінити, чи підходять віддалені території, виділені під ЄАО, для єврейської колонізації.
Делегація відвідала чи не всі перспективні з погляду промислового та сільськогосподарського розвитку населені пункти області: Біробіджан, Валдгейм, Бірофельд, Біджан, Сталінфельд, Катерино-Нікольськ, Покровський і Волочаївський радгоспи, комуну Ікор, Лондоко, Біракан, Кульдур, переселенців, станом селищ господарств, із землею, роботами та перспективами». За наслідками поїздки Я. Цегельницький підготував звіт, який надав Центральному правлінню Всесвітнього Союзу ОРТ.
Група дослідників у Біробіджанському районі. 1927 р.
Загальні висновки були оптимістичні: труднощі оцінювалися як менш значні, ніж здавалося здалеку, а перспективи як цілком перспективні.
8 січня 1934 року на засіданні виконкому Союзу ОРТ у Парижі було ухвалено рішення підтримати створення Єврейської автономії у Біробіджані. Можливо, суттєву роль в ухваленні цього рішення відіграли плани керівників Союзу ОРТ згодом організувати переселення до ЄАО єврейських біженців із нацистської Німеччини.
Невдовзі з’ясувався й інший важливий факт. Як виявилося, протягом року за розпорядженням
Я. Цегельницького досить помітний обсяг коштів із бюджету, виділеного ОРТ для роботи в СРСР, прямував на будівництво фанерного заводу в Біробіджані. Невідомо, чи діяв голова уповноважений Всесвітнього союзу ОРТ на свій страх і ризик чи з відома когось із керівників організації. Втім, як справедливо зауважив у своїй роботі з історії ОРТ Л. Шапіро, «у радянського громадянина Цегельницького навряд чи був вибір».
У «Короткому нарисі діяльності Всесвітнього союзу ОРТ в СРСР», підготовленому його співробітниками в січні 1938 року для Раднаркому, з приводу роботи в ЄАО сказано буквально таке: «Діяльність була спрямована на перевагу сприяння індустріалізації шляхом технічного та кредитного сприяння області фабрик та майстерень. За останні 2 роки вона торкнулася землеробських поселень Біробіджану і висловилася в організації підсобних промислів та запровадженні інтенсивних культур. Ряд великих фабрик і майстерень, що діють в даний час (виробництво меблів, фанери, швейних і трикотажних промислів тощо) створені або реорганізовані завдяки завезеному ОРТом з-за кордону обладнанню та його технічному інструктажу».
На розвантаженні вагонів з обладнанням, що прибуло з-за кордону в м. Біробіджан, середина 1930-х рр.
Наведений документ дійсно описує ситуацію дуже коротко: крім згаданих у ньому підприємств на кошти ОРТ в ЄАО були побудовані й інші великі за масштабами того часу заводи та фабрики, наприклад, кедромаслобійний, лісохімічний та цегельний заводи, тартак «Деталь», галантерейна фабрика в місті Біробіджані і т.д.
На особливу згадку заслуговує меблева фабрика ім. Дімітрова. У 1937 році вже активно функціонував цех гнутих меблів, а в цеху корпусних меблів йшла реконструкція. Коли фабрику відвідала делегація меблярів з Ленінграда, їхньому захопленню не було меж. Як сказав кореспонденту журналу «Трибуна» один із членів делегації: «щодо розстановки сил та якості продукції фабрика гнутих меблів у місті Біробіджані може дати “фору” деяким ленінградським та московським підприємствам». Численні фотографії цеху гнутих меблів прикрашали сторінки багатьох випусків «Трибуни», наочно демонструючи, що у справі виробництва віденських стільців біробіджанські майстри досягли небачених висот. І це було справді так, недарма починаючи з 1931 віденські стільці, виготовлені на фабриці ім. Димитрова великими партіями стали імпортувати до Китаю.
Цех гнутих меблів фабрики ім. Димитрова у м. Біробіджані. 1936 р. [Фото Л. Гершковича]
З 1936 по 1937 рік коштом ОРТ було проведено реконструкцію фабрики ім. Димитрова — повністю переобладнаний цех гнутих меблів, для цеху корпусних меблів за кордоном придбано 14 верстатів.
Іншим зразково-показовим промисловим об’єктом, профінансованим Всесвітнім Союзом ОРТ, став мармуровий завод у Біракані. Ще наприкінці 1920-х років між станціями Лондоко та Біракан були виявлені великі запаси мармуру, до розробки яких у зв’язку з нестачею коштів приступили лише 1931 року, причому спочатку кустарним способом. У 1936 році за технічного та фінансового сприяння Всесвітнього союзу ОРТ почалася промислова розробка родовищ біраканського мармуру та будівництво спеціального заводу. Згодом продукція заводу виявилася настільки високоякісною, що біраканським мармуром облицьовували навіть кілька станцій московського метрополітену.
Кустарний видобуток біраканського мармуру. Середина 1930-х років.
Багато уваги приділялося розвитку кустарних промислів у землеробських колоніях Біробіджана. До 1936 року в Бірофельд, Валдгеймі, Катерино-Микольську, Олексіївці, Амурзеті ОРТом були організовані трикотажні та капелюшні майстерні, в яких було зайнято близько 200 чоловік, головним чином жінки.
Загалом завдяки діяльності Всесвітнього союзу ОРТ у ЄАО у 1935-1936 роках понад 1500 єврейських переселенців отримали роботу на підприємствах та будівництві Біробіджану.